Висновок щодо підсудності кримінальних проваджень Вищому антикорупційному суду

Posted in Запобігання проявам корупції

Висновок

щодо підсудності кримінальних проваджень

Вищому антикорупційному суду

 

1. 7 червня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Вищий антикорупційний суд». 11 квітня цього року Президент України підписав Указ про призначення 38 суддів Вищого антикорупційного суду (далі – Суд, ВАС). Це відкриває шлях до початку функціонування цього спеціалізованого суду. Одне з перших питань, яке постане в діяльності ВАС, – визначення підсудності йому кримінальних проваджень відповідно до приписів КПК.

 

2. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону «Про Вищий антикорупційний суд» КПК доповнюється статтею 33-1, частина перша якої має таку редакцію: «Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-1 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України».

У примітці до ст. 45 КК зазначено, що корупційними злочинами вважаються:

а) злочини, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем;

б) злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК.

У пунктах 1–3 ч. 5 ст. 216 КПК визначено, що детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування певних кримінальних правопорушень у випадку наявності однієї з таких умов:

1) злочин вчинено спеціальним суб’єктом (Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом КМУ тощо);

2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди;

3) злочин, передбачений ст. 369, ч. 1 ст. 369-2 КК, вчинено щодо службової особи, визначеної ч. 4 ст. 18 КК або п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК.

В одній з публікацій у січні 2019 року зазначалося, що за підрахунками Державної судової адміністрації на розгляд Вищого антикорупційного суду (до першої та апеляційної інстанції) мають бути передані 7 423 кримінальні провадження[1]. Такі підрахунки були здійснені, виходячи з такого тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК, що достатньою є наявність принаймні однієї з трьох умов, передбачених пунктами 1–3 ч. 5 ст. 216 КПК, незалежно від того, який орган здійснював досудове розслідування кримінального провадження.

 

3. Для правильного визначення предметної підсудності ВАС надзвичайно важливим є питання про спосіб тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК, у якій говориться, що цьому суду «підсудні кримінальні провадження корупційні стосовно корупційних злочинів…, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України».

3.1. Звернемо увагу на те, що ч. 5 ст. 216 КПК має таку редакцію:

«5. Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з таких умов:

1) злочин вчинено: (...)

2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

3) злочин, передбачений статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини».

3.2. Логіко-граматичне тлумачення ч. 5 ст. 216 КПК дає підстави стверджувати, що абзац перший цієї частини статті нерозривно пов’язаний з її пунктами 1-3, які визначають обставини, за яких досудове розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, визначених абзацом першим, здійснюють детективи НАБУ. Наявність принаймні однієї обставини, визначеної у пунктах 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК, спричиняє конкретний правовий наслідок – здійснення досудового розслідування кримінального провадження щодо певних кримінальних правопорушень лише детективами НАБУ. Без урахування положень абзацу першого ч. 5 ст. 216 КПК положення пунктів 1–3 цієї частини втрачають семантичний і юридичний зміст.

3.3. У Правилах оформлення проектів законів та основних вимогах законодавчої техніки (Методичні рекомендації; видання четверте, виправлене і доповнене) зазначається, що «частина статті – це завжди правова норма, а пункт – лише окремий елемент цієї норми»[2]. Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки, схвалені постановою колегії Міністерства юстиції України, мають таке положення: «Частина статті – це правова норма, а пункт – окреме питання»[3].

3.4. Усе зазначене вище свідчить про необхідність нерозривного застосування положень пунктів 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК у прив’язці до органу досудового розслідування, який здійснював кримінальне провадження.

3.5. Частиною 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. Застосування буквального тлумачення ч. 1 ст. 33-1 КПК, тобто констатація наявності однієї з трьох умов, перерахованих у пунктах 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК, відірвано від абзацу першого цієї ж частини статті, суперечитиме принципу законності. Таким чином, системне тлумачення доводить до висновку про неприпустимість виходу за межі тієї підсудності, яка є безсумнівною, з огляду на загальні засади кримінального провадження, зокрема законність та верховенство права, однією зі складових якого є принцип юридичної визначеності[4].

 

4. Застосовуючи цільове тлумачення, можна прослідкувати причину, чому в ч. 1 ст. 33-1 КПК законодавець застосував саме таку конструкцію.

4.1. Так, у стенограмі засідання Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя від 21.05.2018 року зазначені такі слова Голови Комітету Р. Князевича:

- «Ми чітко встановили, що підсудність Вищого антикорупційного суду повинна співпадати з підслідністю Національного антикорупційного бюро без винятків»;

- «Що стосується, ще раз по підсудності, підслідності. Я думаю, Сергій Владиславович, на цьому етапі наявність будь-якої з умов, це правильний компроміс. Я розумію, що, скажімо, це зачіпає і інші справи, які зараз можливо САП передало не на НАБУ. У нас зараз є випадки… бо раніше ми думали, це була пропозиція, чітко написати САП – НАБУ. Але, наприклад, є низка справ, які підслідні НАБУ, але розслідує не НАБУ. Ну це об'єктивна реальність. Що робити з цими справами? Що робити з тими справами, які не передані Генеральною прокуратурою до НАБУ? Через те, що вони передавалися, а НАБУ їх повернуло. У нас же є така категорія справ? Пам'ятаєте, там давався лаг часу місячний, по-моєму, до 15 грудня, наскільки пам'ять у мене була. І в результаті була передана велика кількість, але з них якась частина повернута. Якщо ми зараз цього не пропишемо, то справи підуть в загальному порядку в першу інстанцію. Тому це був компроміс з нашими колегами, що все, що стосується підслідності НАБУ, навіть за такими винятками, їх не так багато, це все має бути предметом підсудності Вищого антикорупційного суду»[5].

4.2. Згідно з ч. 1 ст. 9 КПК на суддів, слідчих суддів, прокурорів керівників органів досудового розслідування, слідчих, інших службових осіб органів державної влади покладається обов’язок неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, вимог інших актів законодавства – у цьому й виражається реалізація принципу законності. У ч. 5 ст. 36 КПК визначено, що досудове розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності НАБУ, забороняється доручати іншому органу досудового розслідування. Отже, системний аналіз положень КПК свідчить, що описані Р. Князевичем практики є сумнівними під кутом зору їхньої відповідності принципу законності.

 

5. Підсудність ВАС і вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.1. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ) визначає, що кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

5.2. Як свідчить аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування ст. 6 ЄКПЛ у кримінально-процесуальному аспекті, «суд, котрий, відповідно до чинних положень національного права, не має повноважень судити підсудного, «не встановлений законом» у розумінні статті 6 § 1»[6]. Відповідну позицію зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Richert v Poland» (п. 41)[7].

5.3. У випадках, коли ВАС розглядатиме провадження, які не належать до його підсудності, суттєво підвищується вірогідність оскарження таких рішень спочатку у касаційній інстанції, а потім – у Європейському суді з прав людини. У випадках, коли судді ВАС прийматимуть до розгляду провадження, досудове розслідування в яких здійснювали інші органи досудового розслідування, окрім НАБУ, створюється додатковий ризик визнання порушення правил підсудності, що суперечить припису щодо розгляду справи судом, встановленим законом.

 

6. Застосовуючи еволюційне тлумачення, можна прослідкувати ідею, що супроводжувала процес прийняття Закону «Про Вищий антикорупційний суд», яка випливала з проблем щодо здійснення судочинства у провадженнях у корупційних злочинах («дух закону»). Це дозволить зрозуміти логіку законодавця, що є важливим при тлумаченні приписів ч. 1 ст. 33-1 КПК.

6.1.Уперше ідея створення спеціалізованих антикорупційних судів в Україні була зазначена у Звіті «Антикорупційні реформи в Україні. Третій раунд моніторингу у межах Стамбульського плану дій боротьби з корупцією» від Антикорупційної мережі ОЕСР, схваленому навесні 2015 року. У зазначеному Звіті надавалася рекомендація: «Розглянути можливість запровадження спеціалізованих антикорупційних судів або посад суддів» (рек. 2.9)[8]. Ідея цих судів була озвучена учасниками зустрічей під час візиту моніторингової місії до України – ці суди пропонувалось створити «...щонайменше, для резонансних справ, які розслідує НАБ» (хоча НАБУ на той момент навіть не було утворене). Також у цьому Звіті було зазначено, що «створення спеціалізованих судів дозволить відмежувати НАБ та справи, що ним розслідуються, від традиційної судової системи, яка вважається корумпованою сама по собі»[9].

6.2. ОЕСР повторно зазначило відповідну рекомендацію вже у Звіті щодо України за результатами IV раунду моніторингу Стамбульського плану дій боротьби з корупцією (жовтень 2017 р.). Рекомендація 25.1 була сформульована таким чином: «Невідкладно запровадити спеціалізовані антикорупційні суди, ізольовані від корупційних та політичних впливів, які справедливо та ефективно слухатимуть та вирішуватимуть справи у звинуваченнях щодо високопосадової корупції. Обрати суддів через прозорий, незалежний відбір з високою довірою, який гарантуватиме доброчесність та професіоналізм»[10]. Однак якщо звернути увагу на описову частину Звіту, то в ній окреслено основну проблему, яка вже на той час існувала з розглядом проваджень, підслідних НАБУ, – суттєві затримки з судовим розглядом відповідних проваджень. Як зазначено у Звіті: «Зрозуміло, щось має бути зроблено відносно великого числа справ, поданих НАБУ і САП, які затримуються [в судах]». Крім того, відзначено необхідність «забезпечити своєчасне та належне вирішення цих справ».

6.3. У 2017 році оприлюднений документ під назвою «Спільне бачення щодо основних засад створення Вищого антикорупційного суду в Україні», розроблений неформальною робочою групою за участі представників експертного середовища від інститутів громадянського суспільства та зацікавлених міжнародних організацій-донорів, що працюють в Україні. У п. 2.1 відзначається, що «ВАС повинен мати виняткову юрисдикцію щодо справ, які розслідуються НАБ, та обвинувачення, які підтримується САП»[11].

6.4. Перші законопроекти, які були подані на розгляд Верховної Ради України та визначали модель створення та функціонування спеціалізованого антикорупційного суду (судових палат), були розглянуті Венеціанською комісією, яка 9 жовтня 2017 року затвердила Висновок щодо законопроектів № 6011 та № 6529. У п. 27 цього Висновку відзначається: «Необхідно підкреслити, що з самого початку план створення антикорупційного суду мав дуже специфічну мету, тобто вирішення неефективного розгляду гучних корупційних справ, які підпадають під юрисдикцію НАБУ та САП, існуючими судами». У п. 73 Висновку надані основні рекомендації щодо створення спеціалізованого антикорупційного суду, однією з яких визначено наступне: «...юрисдикція ВАС та апеляційної інстанції мають відповідати [юрисдикції] Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури...»[12].

6.5. 22 грудня 2017 року Президент України реалізував своє право законодавчої ініціативи і вніс на розгляд ВР проект Закону «Про Вищий антикорупційний суд» (р. № 7440). Після внесення цього законопроекту та оприлюднення його тексту на початку січня 2018 року міжнародні партнери України – Міжнародний валютний фонд та Світовий банк – висловили свою позицію щодо підсудності ВАС: на їхню думку, юрисдикція ВАС має збігатися з юрисдикцією НАБУ та САП, а провадження, які розслідували інші органи досудового розслідування, не мають розглядатися суддями цього спеціалізованого суду[13]. Прийняття законодавства про діяльність спеціалізованого антикорупційного суду було одним із зобов’язань України у межах співпраці з МВФ[14].

6.6. Під час підготовки законопроекту № 7440 до розгляду у другому читанні здійснювався і розгляд поправок, які визначали конструкцію статті про предметну підсудність Вищого антикорупційного суду. Схвалена Верховною Радою України у другому читанні та в цілому редакція ст. 33-1 КПК суттєво відрізняється від початкової редакції, зазначеної у поданому Президентом тексті законопроекту № 7440. Мету законодавця, який виклав ч. 1 ст. 33-1 КПК в існуючій конструкції, зазначено вище, у п. 4 цього Висновку, у якому також вказано на суперечність такої мети загальним засадам кримінального провадження.

6.7. З урахуванням зазначеного вище першочерговою метою створення спеціалізованого суду в контексті державної антикорупційної політики було забезпечення об’єктивного та всебічного судового розгляду у розумні строки у справах, досудове розслідування в яких здійснювали детективи НАБУ.

 

 

8. ВИСНОВОК.

Враховуючи все вищезазначене, Прикінцеві та перехідні положення Закону «Про Вищий антикорупційний суд» слід тлумачити так, що ВАС підсудні виключно кримінальні провадження, досудове розслідування в яких здійснювали детективи НАБУ відповідно до приписів ч. 5 ст. 216 КПК. Вихід за ці межі підсудності ВАС, які є безсумнівними, суперечитиме загальним засадам кримінального провадження і вимогам ст. 6 ЄКПЛ.

Для усунення будь-яких сумнівів щодо підсудності ВАС важливими є законодавчі зміни до ч. 1 ст. 33-1 КПК, примітки до ст. 45 КК, а також ст. 216 КПК.

 

 

Дмитро Калмиков, експерт Центру політико-правових реформ, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Антон Марчук, експерт Центру політико-правових реформ

Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку, член Правління Центру політико-правових реформ, доктор юридичних наук, професор

 



[1]І. Попов. Антикорупційний Суд завалять справами, як Київ снігом (УП.Блоги, 23.01.2019): https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/5c48c36a6d9d4/

[2] Правила оформлення проектів законів та основні вимоги законодавчої техніки (Методичні рекомендації). Видання четверте, виправлене і доповнене (Апарат ВР, 2014): http://static.rada.gov.ua/site/bills/info/zak_rules.pdf

[3] Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки (Центр правової реформи і законопроектних робіт, Міністерство юстиції, 2000): https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0041323-00

[4] Зокрема, див. Доповідь, схвалена Венеціанською Комісією «Верховенство права» (CDLAD(2011)003rev) (2011): https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2011)003rev-ukr

[5] Стенограма засідання Комітету з питань правової політики та правосуддя 21 травня 2018 року: http://kompravpol.rada.gov.ua/uploads/documents/32226.pdf

[6] Довідник із застосування статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект) (Рада Європи, ЄСПЛ, 2014): https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_6_criminal_UKR.pdf

[7] Case of Richert v. Poland (Application no. 54809/07), Judgement. (ECHR, 25.01.2012): http://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf/?library=ECHR&id=001-107165&filename=001-107165.pdf&TID=thkbhnilzk

[8] Антикоррупционные реформы в Украине. 3-ий раунд мониторинга в рамках Стамбульского плана действий по борьбе с коррупцией (OECD, 2015): http://www.oecd.org/daf/anti-bribery/Ukraine-Round-3-Monitoring-Report-RUS.pdf

[9] Ibidem

[10] Anti-corruption reforms in Ukraine. 4th round of monitoring of the Istanbul Anti-CorruptionAction Plan (OECD, 2017): http://www.oecd.org/corruption/acn/OECD-ACN-4th-Round-Report-Ukraine-ENG.pdf 

[11] Спільне бачення щодо основних засад створення Вищого антикорупційного суду в Україні (2017): https://drive.google.com/file/d/0B6VkMhVwjBv6V3JKUmZVd1VVcFk/view

[12] Opinion on the Draft Law on Anticorruption Courts and on the Draft Law on Amendments to the Law on the Judicial System and the Status of Judges (concerning the introduction of mandatory specialization of judges on the consideration of corruption and corruption-related offenses) (CDL-AD(2017)020) (Venice Commission, 2017): https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2017)020-e

[13] Letters from IMF Mission Chief for Ukraine and the World Bank Country Director for Belarus, Moldova and Ukraine (January, 2018): http://www.3dcftas.eu/sites/default/files/IMF%20and%20WB%20letters%20on%20Anticorruption.pdf

Надання роз’яснень щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів під час встановлення собі додаткових грошових виплат

Posted in Запобігання проявам корупції

Головам обласних державних

Адміністрацій

(за списком)

 

Голові

Київської міської державної

Адміністрації Кличку В.В.

 

Вул. Хрещатик, 36, Київ, 01044

 

 

До Національного агентства протягом 2017 та 2018 років надходили та продовжують надходити численні звернення від керівників місцевих державних адміністрацій про надання роз’яснень щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів під час встановлення собі додаткових грошових виплат (надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), а також щодо порядку дій цих осіб у зв’язку з виникненням у їх діяльності конфлікту інтересів.

Проаналізувавши та узагальнивши, питання, які порушуються у зазначених зверненнях, у рамках реалізації повноважень, визначених у пункті 15 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), Національне агентство як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, інформує про таке.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону особи, зазначені у пунктах 1,2 частини першої статті 3 Закону, зобов’язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів, безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі – Національне агентство чи інший визначений Законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт, відповідно.

Національне агентство у випадках, визначених абзацом другим частини третьої статті 28 Закону, надає роз’яснення стосовно порядку дій щодо врегулювання конфлікту інтересів особам, які перебувають на посадах, що не передбачають наявності у них безпосереднього керівника.

Однак Національне агентство не є суб’єктом, який уповноважений врегульовувати конфлікт інтересів у керівників місцевих державних адміністрацій.

Відповідно до змісту положень статті 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України, зокрема як за власною ініціативою, так і за поданням Прем’єр-міністра України.

Ураховуючи наведені норми Закону, головам місцевих державних адміністрацій з повідомленням про конфлікт інтересів у їх діяльності слід звертатися до суб’єкта звільнення або суб’єкта, який має право ініціювати питання звільнення з посади.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини четвертої статті 28 Закону саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення / ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити передбачені цім Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

Саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення / ініціювання звільнення з посади, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже , має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин, а також передбачити наслідки таких заходів.

Крім того, як засвідчив узагальнений аналіз практики з надання роз’яснень щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів, у голів обласних, районних, районних у місті державних адміністрацій виникає сумнів щодо наявності/відсутності конфлікту інтересів здебільшого під час встановлення собі додаткових грошових виплат (надбавки за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань).

Умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» до яких у тому числі належать керівники місцевих державних адміністрації, визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 № 304 «Про умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівників працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про Державну службу» (далі – Постанова № 304), яка до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 № 784 містила положення, що сприяли або могли сприяти вчиненню правопорушень, пов’язаних з корупцією (корупційні ризики), а саме: створили умови для виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів у діяльності посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу», під час самостійного встановлення собі відповідних грошових виплат. 

Для вирішення  цієї ситуації Національне агентство звернулось із відповідним листом до Кабінету Міністрів України з пропозицією доручити Міністерству соціальної політики України як головному розробнику Постанови № 304 спільно із заінтересованими органами розробити та в установленому порядку внести на розгляд Уряду проект акта Кабінету Міністрів України про внесення змін до Постанови № 304, який передбачав би таку процедуру прийняття рішень про здійснення грошових виплат керівникам відповідних органів, що унеможливила б виникнення потенційного або реального конфлікту інтересів, або забезпечила заходи його врегулювання.  

Так, відповідно до вимог частини сьомої статті 28 Закону нормативно-правові акти, які визначають повноваження державних органів, мають передбачити порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів службових осіб, діяльність яких вони регулюють.

На сьогодні проблемне питання врегульовано. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 № 784 внесено зміни до Постанови № 304, згідно з якими рішення про виплату надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема:

головам обласних державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій – приймається за погодженням із суб’єктом призначення відповідно до подання керівника державної служби у відповідній місцевій державній адміністрації;

головам районних, районних у місті державних адміністрацій – приймається за погодженням з головою відповідної обласної державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до подання керівника державної служби у відповідній місцевій державній адміністрації.

Так, у разі дотримання встановленого порядку преміювання голів обласних, районних, районних у місті державних адміністрацій, Київської місцевої державної адміністрації, який, власне, виключає участь зазначених осіб у процесі визначення розміру власних додаткових грошових виплат, вбачати ознаки конфлікту інтересів немає підстав.

Подання керівника державної служби у відповідній місцевій державній адміністрації щодо виплати надбавки за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та їх погодження суб’єктом призначення, головою відповідної обласної державної адміністрації, Київської міської державної адміністрації є запобіжним заходом від можливої необ’єктивності та упередженості відповідного голови при вирішенні питань щодо виплати собі грошових виплат.

Водночас Національне агентство просить довести до відома голів районних державних адміністрацій відповідну позицію, висловлену в цьому листі.

 

 

Голова Національного агентства                                                             О.А.Мангул

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

Posted in Запобігання проявам корупції

Спеціальна перевірка державних службовців як основний механізм запобігання корупції

Корупція — це таке саме стародавнє явище, як і соціальний порядок, що керує життям людей. І так само давно люди намагаються знайти причини корупції та способи її обмеження.

Термін «корупція» походить від сполучення древніх латинських слів «correi» (причетність кількох представників однієї із сторін до однієї справи) та «rumpere» (порушувати, ламати, пошкоджувати, скасовувати). У результаті утворився самостійний термін — «corrumpere», що передбачає участь у діяльності кількох (не менше двох) осіб, мета яких полягає у псуванні, руйнуванні, пошкодженні нормального розвитку судового процесу або процесу управління справами суспільства.

На сьогодні боротьбу з корупцією за складністю сміливо можливо прирівняти до боротьби з людськими гріхами. Вона, по суті, і є комбінацією таких гріхів, як жадібність, заздрість, лінь і невгамовна спрага до насолод. Світ влаштований таким чином, що людські вади неможливо знищити, проте суспільство і держава можуть їх попередити й обмежити.

З корупцією можна боротися, використовуючи різні заходи: суто репресивні, які полягають у розкритті корупційних правопорушень і притягненні винних осіб до відповідальності, або превентивні, серед яких підвищення прозорості та доброчесності державних структур, забезпечення рівного доступу осіб до державної служби, проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на заняття посад в органах державної влади й місцевого самоврядування, тощо.

Одним з основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

При цьому завданням загальнодержавного значення, на реалізацію якого спрямовано зусилля широкого кола органів державної влади та державних установ, є прийняття на публічну службу високоморального досвідченого фахівця, здатного сумлінно та неупереджено виконувати функції держави, а також запобігання прийняттю на службу осіб, у яких у разі призначення виникатиме конфлікт інтересів.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати необхідні відомості та документи і пройти спеціальну перевірку, що  дає можливість керівнику державного органу отримати всебічну інформацію про кандидата та прийняти об’єктивне рішення про його призначення або відмовити у призначенні.

Так, законодавством встановлено перелік посад, що передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, при прийнятті на які стосовно кандидатів проводиться спеціальна перевірка. Зокрема, такими посадами є: посади, віднесені до першої — третьої категорій посад державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування; посади суддів, прокурорів і слідчих; посади, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом військовослужбовців; посади керівників та їх заступників центральних органів влади, апаратів та самостійних структурних підрозділів тощо.

Крім того, спеціальній перевірці підлягають особи, які претендують на зайняття посад з підвищеним корупційним ризиком, перелік яких повинен затверджуватися Національним агентством з питань запобігання корупції. Однак на сьогодні такий перелік посад ще не визначено з причин несформування штату зазначеного агентства.

При цьому рішення про призначення (обрання) або відмову у призначенні (обранні) на посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, приймається лише після проведення спеціальної перевірки.

Водночас спеціальна перевірка не проводиться щодо: кандидатів на пост Президента України та на посади сільських, селищних, міських голів; кандидатів у депутати Верховної Ради України та місцевих рад; громадян, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та на військову службу за призовом під час мобілізації; осіб, що призначаються в порядку переведення чи просування по службі на посади в межах того самого органу або в інших державних органах; осіб при розгляді питання про включення їх до списку народних засідателів або присяжних.

Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу щодо:

  • притягнення її до кримінальної відповідальності, наявності судимості, її зняття, погашення;
  • застосування до кандидата адміністративних стягнень за корупційні правопорушення;
  • достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік;
  • наявності у неї корпоративних прав;
  • відношення її до військового обов’язку;
  • наявності у неї допуску до державної таємниці, якщо такий допуск необхідний згідно з кваліфікаційними вимогами до певної посади;
  • стану здоров’я кандидата, освіти, наявності у кандидата наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

Додаткова спеціальна перевірка проводиться щодо поширення на особу заборони займати відповідну посаду, визначеноїположеннями Законупро очищення влади. Відповідно до цього Закону особа, яка претендує на зайняття посади в органах влади, подає власноручно написану письмову заяву, у якій повідомляє про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені цим Законом, і дає згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей стосовно неї.

За загальним правилом організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (його заступника) державного органу, органу місцевого самоврядування або їх апарату, на зайняття посади в якому претендує особа. При цьому для забезпечення організації проведення такої перевірки керівник органу може визначити відповідальний структурний підрозділ.

Водночас кандидат на посаду, стосовно якого спеціальна перевірка вже проводилася, при призначенні в порядку переведення на посаду до іншого державного органу або органу місцевого самоврядування повинен письмово повідомити про це відповідний орган, який в установленому порядку запитує копію довідки про результати спеціальної перевірки з органу, де проводилася така перевірка. Питання про призначення претендента на посаду розглядається лише після отримання копії такої довідки.

Перевірка відомостей стосовно претендента на посаду під час проведення спеціальної перевірки здійснюється:

  • МВС України та ДСА України — щодо наявності відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності, судимості, її зняття, погашення;
  • Мін’юстом України та НКЦПФР — щодо наявності в особи корпоративних прав;
  • Національним агентством з питань запобігання корупції — щодо наявності відомостей про вчинення претендентом на посаду корупційного правопорушення, а також щодо достовірності відомостей, зазначених ним у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
  • Мінохорони здоров’я України та відповідним органом виконавчої влади — щодо відомостей про стан здоров’я претендента на посаду (в частині перебування на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я);
  • МОН України та відповідним органом виконавчої влади — щодо освіти, наявності у претендента на посаду наукового ступеня, вченого звання;
  • СБУ — щодо наявності в особи допуску до державної таємниці;
  • Міноборони України та військовими комісаріатами — щодо відношення особи до військового обов’язку;
  • Мін’юстом України — щодо наявності відомостей про застосування до претендента на посаду положень Закону про очищення влади.

Крім того, законодавцем надано право керівнику державного органу, що проводить спеціальну перевірку, у разі необхідності перевірки відомостей про особу або достовірності поданих нею документів залучати до проведення такої перевірки інші центральні органи виконавчої влади або спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції.

Загальний алгоритм проведення спеціальної перевірки, крім прямо передбачених винятків стосовно окремих категорій осіб, включає декілька складових:

  • надання кандидатом на посаду письмової згоди на проведення спеціальної перевірки та необхідних документів (автобіографії; копії паспорта; копій документів про освіту, вчені звання, наукові ступені; декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік; медичної довідки про стан здоров’я; копії військового квитка; довідки про допуск до державної таємниці (за наявності); заяву, передбачену частиною першою ст. 6 Закону про очищення влади). При цьому у разі ненадання згоди кандидатом спеціальна перевірка не проводиться і питання про призначення на відповідну посаду не розглядається;
  • надсилання органом, на посаду в якому претендує особа, запиту про проведення спеціальної перевірки до відповідних державних органів, які таку перевірку проводять (запит надсилається з копіями наданих документів не пізніше наступного дня після одержання згоди кандидата);
  • проведення спеціальної перевірки, що фактично полягає у перевірці достовірності поданих кандидатом відомостей, та надання органу, який надіслав запит, інформації за результатами перевірки (надається не пізніше семи днів з дати надходження запиту);
  • підготовка відповідальним структурним підрозділом органу, на посаду в якому претендує особа, довідки про результати спеціальної перевірки.

Спеціальна перевірка проводиться у строк, що не перевищує 25  календарних днів з дня надання претендентом на посаду згоди на її проведення.

Кандидат, щодо якого проведено спеціальну перевірку, має право на ознайомлення з довідкою про її результати. У разі незгоди кандидата з результатами перевірки він може подати свої зауваження у письмовій формі до відповідного органу. Органи (підрозділи), які проводили спеціальну перевірку, у разі надходження від кандидата зауважень стосовно результатів спеціальної перевірки надають йому письмову відповідь протягом семи днів з дати надходження зауважень. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, які становлять державну таємницю.

Слід зауважити, що законодавством визначено особливості реагування на виявлені розбіжності заявлених та фактичних даних про особу, встановлені під час спеціальної перевірки, у таких випадках:

  • у разі встановлення розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадовою особою, яка організовує проведення спеціальної перевірки, надається можливість претенденту на посаду протягом п’яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність;
  • у разі встановлення відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа, яка здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду;
  • у разі встановлення факту подання претендентом на посаду підроблених документів або неправдивих відомостей посадова особа, яка здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

При визначенні недостовірності наданої інформації необхідно виходити з її свідомого приховування чи перекручування претендентом на посаду. Також з метою з’ясування наявності чи відсутності правопорушень, у тому числі корупційних, які могли стати причиною подання підроблених документів або неправдивої інформації, доцільно надсилати таку інформацію до спеціально уповноважених суб’єктів, які безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень.

Претендент на посаду, щодо якого за результатами спеціальної перевірки встановлено обставини, які є підставою для відмови у призначенні (обранні) на посаду, вважається таким, що не пройшов спеціальної перевірки.

При цьому рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду за результатами спеціальної перевірки може бути оскаржено в суді у порядку адміністративного судочинства.

Насамкінець слід зазначити, що аналіз складу державних органів, які залучаються до проведення перевірки, та перелік відомостей, які перевіряються, дає можливість дійти висновку, що проведення спеціальної перевірки є комплексним вивченням інформації про особу, яка бажає обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, та одночасно є дієвим механізмом запобігання корупції у владі, недопущення потрапляння на публічну службу осіб, які можуть бути схильними до неправомірної поведінки та зловживання службовим становищем.

Свого часу визначний китайський державний діяч та реформатор Ван Аньши (1021 — 1086) називав два джерела корупції: погані закони і погані люди. Обґрунтовуючи цей висновок, він писав: «Але що я хочу тепер особливо підкреслити — це те, що історія доводить неможливість забезпечення необхідного управління, якщо покладатися лише на владу закону, призначеного для контролю посадових осіб. Якщо останні не є людьми, які відповідають їх роботі».

Отже, подолати корупцію, а ще краще — запобігти їй, стане можливо, коли до виконання функцій держави залучатимуться висококваліфіковані та доброчесні спеціалісти, відбір яких проводитиметься за наявності висновку обов’язкової спеціальної перевірки.

 

Юридичний сектор апарату райдержадміністрації

ПОЛОЖЕННЯ про юридичний сектор апарату райдержадміністрації

Posted in Запобігання проявам корупції

ЗАТВЕРДЖЕНО

Розпорядження голови  Володарської

райдержадміністрації

 

________________№ _________

ПОЛОЖЕННЯ
про юридичний сектор
апарату райдержадміністрації

 

 

 1.   Юридичний сектор апарату районної державної адміністрації (далі - сектор) утворюється головою районної державної адміністрації (далі - райдержадміністрація) у складі апарату райдержадміністрації.

2. Сектор своїй  діяльності  підпорядковується голові  райдержадміністрації.

             3.    У своїй діяльності сектор керується Конституцією та законами України, указами Президента України і  постановами Верховної Ради  України,прийнятими  відповідно  до  Конституції  України,актами Кабінету Міністрів України, розпорядженнями голів районної та обласної державних адміністрацій, рішеннями сесій районної та обласної рад,  цим Положенням. З питань організації та проведення правової роботи юридичний сектор керується актами Мін’юсту.

              4. Основним завданням юридичного сектору апарату райдержадміністрації є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів апаратом та структурними підрозділами райдержадміністрації, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів райдержадміністрації в судах.

5. Видання нормативно-правового акта, а також подання проекту такого акта райдержадміністрації для його прийняття чи погодження без попереднього розгляду та погодження з сектором не допускається.

6. Пропозиції юридичного сектору щодо приведення нормативно-правових актів та інших документів апарату райдержадміністрації, а також актів структурних підрозділів райдержадміністрації, підприємств, що належать до сфери управління, у відповідність до законодавства є обов'язковими для розгляду головою райдержадміністрації, керівниками структурних підрозділів та керівниками підприємств.

У разі неврахування пропозицій юридичного сектору або часткового їх врахування сектор подає голові райдержадміністрації, керівнику структурного підрозділу, підприємства письмовий висновок до проекту акта.

             7.     Сектор виконує такі завдання:

1) організовує та бере участь у забезпеченні реалізації державної правової політики у відповідній сфері, правильного застосування законодавства в апараті та структурних підрозділах райдержадміністрації, на підприємствах, що належать до сфери управління райдержадміністрації, у представленні інтересів райдержадміністрації в судах;

2) розробляє та бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації;

3) перевіряє відповідність законодавству і міжнародним договорам України проектів розпоряджень та інших актів, що подаються на підпис голові райдержадміністрації, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів;

4)    проводить юридичну експертизу проектів нормативно-правових актів, підготовлених структурними підрозділами райдержадміністрації, за результатами якої готує висновки за формою, що затверджується Мін'юстом, погоджує (візує) їх за наявності віз керівників заінтересованих структурних підрозділів;

5) переглядає разом із структурними підрозділами райдержадміністрації нормативно-правові акти та інші документи з питань, що належать до його компетенції, з метою приведення їх у відповідність до законодавства;

6)      інформує голову райдержадміністрації про необхідність вжиття заходів для внесення змін до нормативно-правових актів та інших документів, визнання їх такими, що втратили чинність, або скасування;

7)      вносить голові райдержадміністрації пропозиції щодо подання нормативно-правового акта на державну реєстрацію в порядку, визначеному Мін'юстом;

8)   разом із заінтересованими структурними підрозділами райдержадміністрації узагальнює практику застосування законодавства у відповідній сфері, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд голови райдержадміністрації для вирішення питання щодо підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів, внесення їх в установленому порядку до державного органу, уповноваженого приймати такі акти;

9) розглядає проекти нормативно-правових актів та інших документів, які надійшли для погодження, з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації, та готує пропозиції до них;

10)   здійснює у межах своєї компетенції заходи щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

11)  організовує роботу, пов'язану з укладенням договорів (контрактів), бере участь у їх підготовці та здійсненні заходів, спрямованих на виконання договірних зобов'язань, забезпеченні захисту майнових прав і законних інтересів райдержадміністрації, а також погоджує (візує) проекти договорів за наявності погодження (візи) керівників заінтересованих структурних підрозділів;

12)      організовує претензійну та позовну роботу, здійснює контроль за її проведенням;

13)  проводить разом із заінтересованими структурними підрозділами аналіз результатів господарської діяльності райдержадміністрації, вивчає умови і причини виникнення непродуктивних витрат, порушення договірних зобов'язань, а також стан дебіторської та кредиторської заборгованості;

14) аналізує матеріали, що надійшли від правоохоронних і контролюючих органів, результати позовної роботи, а також отримані за результатами перевірок, ревізій, інвентаризацій дані статистичної звітності, що характеризують стан дотримання законності райдержадміністрацією, готує правові висновки за фактами виявлених правопорушень та бере участь в організації роботи з відшкодування збитків;

15)     подає пропозиції голові райдержадміністрації про притягнення до відповідальності працівників, з вини яких заподіяна шкода (якщо це не віднесено до компетенції іншого структурного підрозділу);

16)  сприяє правильному застосуванню актів законодавства про працю, у разі невиконання або порушення їх вимог подає голові райдержадміністрації письмовий висновок з пропозиціями щодо усунення таких порушень;

17) здійснює методичне керівництво правовою роботою в райдержадміністрації, на підприємствах, що належать до сфери її управління, перевіряє стан правової роботи та подає пропозиції на розгляд голови райдержадміністрації щодо її поліпшення, усунення недоліків у правовому забезпеченні діяльності райдержадміністрації, вживає заходів до впровадження новітніх форм і методів діяльності юридичного сектору, виконання актів Мін'юсту та його територіальних органів;

18)   веде облік актів законодавства і міжнародних договорів України, забезпечує підтримання їх у контрольному стані та зберігання;

19)  збирає інформацію про офіційне оприлюднення актів законодавства в друкованих виданнях;

20)    визначає разом із заінтересованими структурними підрозділами потребу в юридичних кадрах підприємств, що належать до сфери управління райдержадміністрації;

21) погоджує кандидатуру претендента на посаду керівника юридичної служби територіального (місцевого, регіонального) органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, урядового органу та його територіальних органів і підприємств, що належать до сфери управління райдержадміністрації;

22) організовує і проводить роботу, пов'язану з підвищенням кваліфікації працівників юридичного сектору апарату райдержадміністрації та підприємств, що належать до сфери її управління, роз'яснює застосування законодавства, надає правові консультації з питань, що належать до компетенції райдержадміністрації, а також за дорученням її голови розглядає звернення громадян, звернення та запити народних депутатів України;

23)  здійснює заходи, спрямовані на підвищення рівня правових знань працівників райдержадміністрації;

24)  забезпечує в установленому порядку представлення інтересів райдержадміністрації в судах та інших органах;

25) забезпечує здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції;

26) розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян;

27) забезпечує доступ до публічної інформації, розпорядником якої він є;

28) забезпечує захист персональних даних.

8. Сектор має право:

1)  перевіряти дотримання законності структурними підрозділами райдержадміністрації та підприємствами, що належать до сфери її управління;

2)   одержувати в установленому порядку для виконання покладених на нього завдань необхідні документи, інформацію, довідки, розрахунки, інші матеріали від посадових осіб територіальних (місцевих, регіональних) органів, урядового органу та його територіальних органів і підприємств, що належать до сфери управління райдержадміністрації.

З метою забезпечення своєчасного виконання завдань, які потребують оперативного вжиття відповідних заходів, посадові особи зобов'язані невідкладно подавати необхідні матеріали на вимогу сектору;

3) залучати за згодою керівників структурних підрозділів райдержадміністрації спеціалістів з метою підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів, а також розроблення і здійснення заходів, які проводяться сектором відповідно до покладених на нього завдань;

4) інформувати голову райдержадміністрації про покладення на сектор обов'язків, що виходять за межі його компетенції, а також про випадки неподання або несвоєчасного подання на вимогу сектору необхідних матеріалів посадовими особами апарату та структурних підрозділів, підприємств, що належать до сфери управління райдержадміністрації.

9. Сектор в установленому законодавством порядку та в межах повноважень взаємодіє з іншими  структурними підрозділами, апаратом райдержадміністрації, органами місцевого самоврядування, територіальними підрозділами центральних органів виконавчої  влади, а також підприємствами, установами, організаціями.

10. Сектор очолює завідувач, який призначається на посаду та звільняється з посади головою райдержадміністрації відповідно до вимог діючого законодавства.

11. Завідувач юридичного сектору:

1. Представляє сектор у питаннях його діяльності, здійснює безпосереднє керівництво та організовує роботу сектору, несе персональну відповідальність за виконання покладених на сектор завдань, а також порушення норм етики поведінки державного службовця та обмежень, пов‘язаних з прийняттям на державну службу та її проходженням.

2. Подає пропозиції голові райдержадміністрації щодо прийняття на роботу, переведення, звільнення працівників сектору, керівників і працівників юридичної служби підприємств. що належать до сфери управління райдержадміністрації, їх заохочення або притягнення до відповідальності згідно з законодавством. Представляє інтереси держави в судах під час розгляду справ, стороною або третьою особою в яких є райдержадміністрація.

3. Планує роботу сектору і забезпечує виконання затверджених планів.

4. Визначає завдання і проводить розподіл обов'язків між працівниками сектору, проводить аналіз результатів роботи сектору і вживає заходів щодо підвищення ефективності діяльності сектору, забезпечує підвищення ділової і професійної кваліфікації працівників сектору.

5. Розробляє посадові інструкції працівників сектору, забезпечує дотримання ними правил внутрішнього трудового розпорядку.

6.  Вносить в установленому порядку подання про присвоєння рангів державного службовця, заохочення працівників сектору та накладення дисциплінарних стягнень.

7. Проводить роботу, спрямовану на добір і розстановку кадрів, підвищення професійної кваліфікації та ділових якостей працівників сектору.

8. Організовує оперативний контроль за термінами виконання розпоряджень та доручень голови райдержадміністрації, віднесених до компетенції сектору.

9. Забезпечує підготовку проектів розпоряджень голови райдержадміністрації та інших службових документів з питань, віднесених до компетенції сектору.

10. Вирішує питання взаємодії сектору з юридичним відділом облдержадміністрації, структурними підрозділами райдержадміністрації та органами місцевого самоврядування.

11. Здійснює контроль за дотриманням у секторі регламенту райдержадміністрації та відповідних інструкцій.

12. Забезпечує в межах своєї компетенції збереження у секторі інформації з обмеженим доступом відповідно до законодавства.

13. В обов‘язковому порядку візує проекти розпоряджень голови райдержадміністрації, підписує інші документи в межах своєї компетенції.

14. На період відсутності завідуючого сектором у зв‘язку з відпусткою, довготерміновим відрядженням, хворобою тощо його обов‘язки покладаються на головного спеціаліста сектору.

 

 

 

 

 

Керівник апарату райдержадміністрації                             А.Л.Плахотная

 

Положення про юридичний сектор апарату райдержадміністрації розроблено юридичним сектором апарату райдержадміністрації

 

Завідувач юридичного сектору

апарату  райдержадміністрації                                             В.В.Мендрина