Історична довідка

Posted in Iсторична довідка

     Вперше на території нашого краю люди з’явились приблизно 15 тис.років тому. Про це свідчать археологічні розкопки. В епоху енеоліта та бронзи (4000 – 2 200 рр. до н.е.) на території району існував окремий культовий центр біля «Кам’яних Могил» на річці Каратиш. Навколо унікальних виходів граніту давні люди збудували 2 кільця курганів діаметром 6 – 9 та 18 км. Тут ховали людей протягом 2 тис. років. Цей факт дозволив науковцям дійти висновку, що «Кам’яні Могили» відігравали значну роль у культовій практиці давнього населення степу. Зараз в радіусі 20 км навколо «Кам’яних Могил» археологами досліджено 20 курганів та 4 поселення віком від 1 до 20 тис. років.

     В 900 - 650 рр. до н е. в нашому краї жили кіммерійці, скіфи. Сім сарматських поховань другої половини ІІ – поч. ІІІ ст. до н.е. знайдені поблизу с.Шевченко в 6 курганах. Тут були поховані воїни зі зброєю, жінки. Всі поховання супроводжувались посудом, прикрасами із скла, фаянсу, також знайдені бронзові дзеркала східного виробництва.  У ІІІ ст. до н.е. на землі Приазов’я увійшли готи, потім гуни (кочові племена із Центральної Азії). У 10 – І пол. 11 ст. на території краю жили печеніги, а до кінця 14 ст. – половці. Цікавими історичними пам’ятками цього періоду є кам’яні фігури – «кам’яні баби», виготовлені з граніту, або піщанику.

 

Заселення території краю

     Врішальну роль у заселенні земель Приазов’я відіграли греки-християни, які вийшли із Кримського ханства наприкінці 18 ст. У 1780 році греками були засновані 2 села – Малий Янісоль та Чердаклі. За офіційними відомостями того часу восени 1781 року в с.Чердаклі був 101 двір, а переселенцям держава виділила 18 тис. десятин землі. У селі Малий Янісоль налічувалось 489 родин, за якими закріплено 16 тис. десятин землі. В перший же рік поселенці збудували церкву в ім’я Святого Федора Стратілата. Протягом двохсот років вівчарство складало основу господарства греків.

Селянська оселя початку 20 ст.с.Чердаклі (Кременівка)

 

      У 1807 році з дозволу уряду, російські селяни прибули в Приазов’я і заснували село Темрюк (нині – с.Старченкове). Це були мешканці Краснинського повіту Смоленської губернії. Також серед переселенців були українці (мешканці Чернігівської та Харківської губерній).

 

Хата сім’ї Курган, одних із перших поселенців с.Темрюк (Старченкове)

 

       В 1831 році засновано станицю Покровську (сучасне село Бойове) та кілька хуторів, у тому числі хутір Гладкий (з 1855 р.–село Нікольське), які заселяли козаки Азовського козацького війська, вихідці з-за Дунаю. В 1836 році на території району знайшлося місце і для переселенців з Голандії. Це села Бодні (сучасне село Республіка) та Ямбург (Новокраснівка).

    Великою групою мешканців, поселених у 1831 році поблизу Маріуполя, були козаки Азовського козачого війська, створеного із колишніх козаків Задунайської Січі. За допомогу Росії під час російсько-турецької війни (1828 – 1829рр.) кошовий отаман Задунайської Січі та перший Наказний отаман Азовського козачого війська Йосип Михайлович Гладкий отримав 74 тис. десятин землі для будівництва поселень. Так на березі річки Калець у 1831 році з’явився великий хутір (більше 300 дворів), названий Гладким (з 1855 р. – станиця Никольська, з 1924 р. – с.Володарське) та хутір Солоне (з 1865р. – станиця Покровська, з 1923р. – с.Бойове).

      У 1833 р. у Гладкому збудована дерев’яна церква, яка налічувала 2460 прихожан. Основою господарства було землеробство та скотарство. На честь засновників смт. Володарське – козаків Азовського козачого війська – у жовтні 2010 року в центрі селища встановлений уклінний хрест. На ньому напис: «Засновникам селища Володарське – козакам Задунайської, Запорізької Січі та Азовського козацького війська на чолі з отаманом Йосипом Гладким. 1831 – 2010 рр. Вдячні нащадки.

Уклінний хрест, смт. Володарське. Архітектор В.Баранник.

 

      На початку 19 ст. на території нашого краю з’явилось 5 колоній меннонітів (вихідців із центральної Європи, послідовників голландського проповідника С.Менно). У 1836 р. засновані колонії Бергталь (Петропавлівка, нині с.Республіка), в 1837р. – Шенфельд (нині с.Ксенівка), в 1838р. – Шенталь (нині с.Новороманівка), в 1841р. – Гейбуден (нині с.Сергіївка) та в 1852р. – Фридріхсталь (нині с.Федорівка). Колонії налічували 145 сімей, яким російським урядом було виділено 9540 десятин землі. Адміністративним центром була колонія Бергталь, де був збудований великий молитовний дім. У кожній з колоній працювала початкова школа. Колоністи обробляли землю, першими запровадили чотирипільну систему землеробства, сівозміну. Сіяли жито і пшеницю, займались садівництвом, городництвом та тваринництвом. Цікаво, що менноніти привезли на південь України нову породу корів – молочанську, за якою згодом закріпилась назва «червона степова». У 1873 – 1876рр. колоністи масово мігрували до Канади. У 1849 році на території району була заснована католицька німецька колонія Ней-Ямбург (нині с.Новокраснівка), яка складалась з німців – переселенців, що мешкали у Санкт-Петербурзькій губернії з 18 ст.

Садиба багатого колоніста у Маріупольському меннонітському окрузі.

Малюнок 19 ст.  

 

       В 1874 році у ці села переселяються німці-колоністи зі Східної Пруссії. Засновані нові села з німецьким населенням: Шенталь (сучасне Новороманівка), Гейсбуден (с.Сергіївка), Серединівка, Степанівка, Семенівка та інші. Початок XX століття відзначився в історії Володарщини бурхливими революційними подіями. На тлі розшарування селянства відбувалися виступи проти влади. Особливого розмаху набула така боротьба в с. Покровському.

      У 1897 р. вихідці з с.Малоянисоль заснували с.Новоянисоль, а у 1882 р. вихідці з с.Чердаклі заснували с.Кальчик, поблизу якого у 80-ті роки 19 ст. збудована залізнична станція.

     У ІІ половині 19 ст. майже в кожному селі будувались школи, відкривались фельдшерські пункти, земські лікарні, а в 1903 р. у Нікольському почала діяти земська бібліотека.

Родина Георгія Спруцко с.Чердаклі, кінець 19 ст.

 

Міністерське зразкове народне училище, с.Темрюк, 1913р.

 

      25 жовтня (7 листопада) 1917 року в результаті більшовицької революції багатовікова історія російської держави повністю змінилась. На початку 1918 року в Маріуполі створена рада робочих та селянських депутатів Маріупольського повіту, яка почала відлік радянського періоду історії нашого краю. Під час громадянської війни населення району зазнало чималих втрат, а навесні 1912 року в районі остаточно затвердилась радянська влада. У травні 1921 р.  с.Никольське стає центром волості, до якої входило ще 3 села.

       У березні 1923 року урядом України була прийнята нова система адміністративно-територіального поділу, згідно з якою с. Нікольське (з 1924 р. – село Володарське) стає центром району і сільської ради. Період голоду і репресій не минув території Володарського району. Є багато свідчень очевидців про важки часи, які пережили мешканці у 1932-1933 роках. Голод, пов’язаний з неврожаєм, розкуркулюванням, тотальними хлібозаготівлями та репресіями з боку влади, привів народ до надзвичайних злиднів. Загальна кількість людей, які померли від голоду 1932-1933 років, за даними матеріалів обласного архіву, біля 30 осіб, але постраждалих матеріально, фізично та морально – значно більше.

      У 1925 р. на території Донецької губернії створено 5 округів, до яких входили райони. До Никольського району увійшли волості: Никольська, Малоянисольська, Темрюцька, Захарівська. Волості об’єднали 34 населених пункти з кількістю мешканців більше 22 тис. осіб. У с. Никольському мешкало 2716 осіб, в с.Темрюк - 3888, в с.Малоянисоль - 1451, в с.Чердаклі – 2100.

        Першим у Володарському районі колективним господарством стала комуна ім. Карла Маркса, організована у жовтні 1922 р. в с.Темрюк. А на початку 1932 р. колективізацію було завершено, 95% земельних угідь стали колективною власністю. В цей період тяжким випробуванням для жителів Володарського району став Голодомор 1932 – 1933рр., після якого населення району скоротилось майже на третину.

Колектив Старо-Микольської МТС, 1938р. 

 

Малоянисольська школа, 1935 р.

 

    В перші дні Великої Вітчизняної війни (1941 – 1945рр.) на фронт пішли 944 мешканця Володарського району, а 8 жовтня 1941 р. фашистські війська окупували територію району.

     У с.Володарське діяла підпільно-патріотична група під керівництвом О.В.Попова (жовтень 1941 – вересень 1943рр.) і налічувала 24 патріоти. Підпільники розповсюджували листівки з повідомленнями Радінформбюро, підтримували зв'язок з Маріупольськими підпільниками, переховували поранених червоноармійців, допомагали молоді уникнути вивозу на примусові роботи до Німеччини. В червні 1943р. 9 підпільників були заарештовані і страчені.

       За час окупації 1160 мешканців Володарського району були вивезені на примусові роботи до Німеччини. У вересні 1943р. частини Радянської Армії визволили район від німецько-фашистських окупантів. Майже в кожному із населених пунктів району встановлені обеліски на честь загиблих при визволенні радянських військовослужбовців та односельців, які загинули на фронті.

       По архівним даним кінця 1943 року, на фронті знаходилось 4022 мешканці району. На війні загинуло 2383 мешканців Володарського району, їх імена увічнені у Книзі Пам’яті України. Імена 166 мирних громадян нашого району та радянських військовополонених, померлих від ран у період окупації, занесені до Книги Жалоби України.

      Сотні володарців за проявлений героїзм у боротьбі з фашизмом нагороджені орденами та медалями, а шість осіб удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу: Іван Степанович Депутатов (1921-1999), Іван Миколайович Дорофєєв (1914-1945), Степан Пилипович Машковський (1914-1958), Михайло Павлович Могильний (1925-1944), Григорій Прокопович Сенатосенко (1923-1945), Антон Дмитрович Якименко (1913–2006).   

Меморіал слави в парку смт.Володарське

 

Ветерани Великої Вітчизняної війни Володарського району, 9 травня 1971р.

 

     Населення району на 1 січня 1944 року становило 19750 осіб (росіян – 2452 особи, українців – 13292 особи, греків – 3944 осіб, інших – 62 особи), а на 1 червня 1946 року – 22119 осіб.

    Населення обслуговувало 3 лікарні на 76 ліжок, 6 фельдшерсько-акушерських пунктів, жіноча консультація. В районі працювало 48 колгоспів, 2 радгоспи, 3 МТС з тракторним парком 145 одиниць. 24 липня 1947 року заснований Володарський інкубатор. В цьому же році почав працювати Володарський молокозавод.

      У 1962р. в районі діють 5 дільничних лікарень на 220 ліжок, в т.ч. районна лікарня, а також 33 ФАПи та 7 колгоспних пологових будинків, 11 ясел на 275 місць і 40 сезонних колгоспних ясел на 500 місць. Укомплектованість лікарями медичних закладів становила 90%.

Нарада в Володарської райлікарні.

 

     Особливістю системи освіти тих років була організація класів з виробничим навчанням. У 1962р. професії механізатора, шофера, тваринника, електрика освоювали 283 учня шкіл району. Зміцнювалася матеріальна база шкіл. У районі в 1957 р було 37 масових і одна вечірня школа для дорослих.

Вчительський колектив Володарської восьмирічної школи № 2, 1962р.

 

       У 1957р. відкрита Володарська семирічна школа № 2, а з переходом системи народної освіти на обов'язкове восьмирічне навчання вона стала восьмирічкою. 31 січня 1960р. відкрила двері Володарська школа - інтернат. Школа за 50 років своєї роботи випустила 1208 учнів, з яких 32 були медалістами. У 1965 р відкриті школи в селах Жовтневе (Македонівка), Кальчик (на 320 місць кожна). Добудовані Кременівський, Білосарайська, Приморська, Приазовська шкільні будівлі, а також Сергіївська і Іллічівська початкові школи.

     15 магазинів Володарського РайСТ обслуговували населення району, всього в районі діяло 105 торгових точок, в яких працювало 222 особи, на підприємствах громадського харчування було зайнято 45 осіб.

Магазин «Україна», с. Володарське, 1956 рік.

 

     14 червня 1967р. було прийнято рішення виконкому Володарської районної ради депутатів трудящих № 185 про відкриття дитячої районної музичної школи в с.Володарське.

Колектив Володарської музичної школи на чолі з директором Д.К.Патрича, 1971р.

 

     У клубах району працює більше 140 колективів художньої самодіяльності, в яких беруть участь понад 2000 осіб. Драматичному колективу РБК в 1974р. присвоєно звання «Самодіяльний народний театр».

     У 1983р., на честь 40-річчя визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників, вперше відзначався день селища Володарське.

     У 1977 р в районі створено комітет з фізичної культури і спорту при виконкомі та районна рада добровільного спортивного товариства «Колос». У школах працювали 25 вчителів фізичного виховання і 7 інструкторів зі спорту на підприємствах. У 1977р. підготовлено 4 кандидати у майстри спорту СРСР, 28 спортсменів - першорозрядників, 3172 спортсмена масових розрядів.

Зустріч воїнів-афганців зі школярами у Краєзнавчому музеї, 2012р.

 

      Сорока восьми хлопцям з Володарського району довелося взяти участь у війні в Афганістані (1979 – 1989рр.).Орденом Червоної Зірки нагороджений С.Ф. Мірошниченко, медаллю «За відвагу» - С.Павловський та А.Нікітенко, медаллю «За бойові заслуги» - В.Алексєєв, Е.Красінський, М. Матвєєв, С. Овсієнко, В. Степанченко, А.Тедеров, В. Цололо.

      У 1992 році створена районна громадська організація воїнів-афганців «Побратими». В її лавах налічується 35 осіб.

      24 червня 1991р. указом Президії Верховної Ради УРСР селу Жовтневе Володарського району повернуто колишнє найменування - Македонівка.

Святкування першої річниці Незалежності України, смт. Володарське, 1992р.

 

     Згідно Указу Президента України,  в 1999 році у Володарському районі було проведено реформування агропромислового комплексу, в результаті якого створено 23 сільськогосподарських товариства, з них 15 ТОВ, 5 агроцехів ВАТ «ММК ім.Ілліча», 1 приватне підприємство, 1 акціонерне товариство, 1 міжгосподарське підприємство. За сільськогосподарськими підприємствами закріплено 90583 га землі.

       У рослинництві району кращих показників досягли ТОВ «Нова Нива», ТОВ «Малинівка, ЗАТ« Юг-Агро ». За фермерами закріплено 3,7 тис. га ріллі.

      За сприяння місцевої влади та збільшенні підприємницької ініціативи, в районі протягом 2010 - 2012рр. склалися умови для ефективного розвитку малого бізнесу. Станом на 1 січня 2011р. кількість зареєстрованих підприємців склала 786 осіб, малих підприємств - 90. Чисельність працюючих на малих підприємствах склала 750 осіб.

    Володарський район входить в число районів зі стабільним розвитком економіки. За підсумками 2012 р район займав 3-5 місця серед районів області в рейтинговій оцінці виконання завдань соціально-економічного розвитку.

      У 2000 р на території Володарського району проживало 31,6 тис.осіб. Станом на 1 січня 2013 в районі проживало 29,3 тис. осіб. В цілому по району, як і по Україні, зберігається тенденція скорочення чисельності населення.